Ксюня....)*

Вона сиділа у вікні холоднім,  дивилась кудись у далечінь.

І намагаючись розгледіти у митушні буденній,

Той сенс життя який людині даний.

І бачучи лише криві облячя,

Не наче всі ні мертві ні живі.

Всі ходять в масках, по вулиці без сенсу.

Ховаючи людину у собі живу,

Не думаючи що буде завтра

І чи до завтра я ще доживу.

Вони не думають про сонце,

Що світить усім із висоти.

Вони не думають про квітку,

Яка до взавтра вже зівяне.

вони не думають про сенс життя,

про те, що для когось «завтра» уже не буде.

Чому вони не думають про те що я.?

Чому замкнені у цих битоних стінах?

Для них життя не дар,  А так, звичайне діло…

Чому ж вона сиділа дні і ночі?  Чому вона так думала за це?

Тому що в неї був рак крові, А жити залишалося не довго.

Вона хотіла зрозуміти, для чого нам життя дане?!

І знаючи про свою хворобу вона боролась за життя,

Проходили дні і ночі, вона все дума за це.

І перед тим як лягти спати дякувала Богу за все.

зА те що може сказати рідним «люблю»

За те що чує голос коханої людини.

За те що я просто живу, Нехай і остані хвилини…

Пройшов вже день, неділя, місяць

А у вікні вже не сидить ніхто. А люди хотять  все  так само.

Подумають «для чого жити?!» Леше тоді, коли життя буде на краю,

 Коли назад дороги вже не буде, Коли не встигнуть сказать кохаю.

І вже душа піде у нибутя… А  воротя звідти  не має!!!